19 травня, 2011, 21:15

Світанкові Віхи 4 – Повість временних літ

Небо над Руссю хмарами темними затягнуло – і юний отрок і старець сивобородий не могли сліз стримати – помирав великий князь київський, Мудрим прозваний за те, що науку та церкву підтримував – школи та храми фундував, беззаконня та свавілля припинив, Руську Правду уклавши, оборонні фортеці будував та валами високими їх з’єднував, щоб ні єдиний ворог не загрожував землі руській.

У холодний зимовий день біля смертного одра великого князя зібрались сини його. І сказав їм князь останні слова свої, напучування батьківське лишив: «ось відходжу я із світу цього, діти мої! Любіть один одного, бо брати ви рідні, від одного батька і однієї матері. Як будете жити у любові та мирі то Бог буде з вами. Якщо ж станете ненавистю отруювати життя ваше, то самі загинете і землю батьків та дідів наших погубите».

І віддав князь стіл київський старшому сину свому – Ізяславу, та Богу душу віддав у надії, що сини його в мирі житимуть, батьківські заповіти пам’ятаючи, та Ізяслава шануючи, як батька шанували.

Та не встиг віддзвонити по Ярославу тужливо дзвін на золоченій бані Софії у Києві, як молодші брати смуту проти старшого підняли. Не стало спокою на землі руській. Князівство проти князівства на війну йшло, брат брата вбити був готовий, кров руська рікою лилась – та від руки ж руської. А тут ще й дикі войовничі половці, про розбрат на Русі почувши, набіги свої стали чинити на землі християнські – жорстокіші за вовків круками кружляли вони над потемнілою від горя Руссю, намагаючись урвати собі ласий шмат розтерзаної братовбивчою війною згорьованої країни.

Всюди зради та підступи були і здавалось люду нещасному, що ніколи світліші часи для нього не настануть. Та несподівано сталось диво на землі християнській – може то нарешті Богородиця молитви матерів дітей, убитих половцями, та юних дівчат, чиїх наречених не в чесному бою, а зі спини підло та нечесно убили їх же кровні брати почула.

Донька та син князів наймогутніших, що найзапеклішими ворогами були, покохали одне одного, та так, що світ їм був одне без одного немилий. Дізнались батьки про любов їхню – шпигуни все розповіли, та пізно було – княжич та князівна вже вінчались, хоч без благословення батькіського.

Страшним був гнів князівський, та сильнішим кохання юнака та дівчини виявилось. Та і княгині за молодих княжича та князівну заступились – адже їх жіночі серця не з каменю були, та і розум княгинь світлим був – розуміли вони, що сутички та змагання землю руську погублять.

Скріпивши серце, довелось князям на шлюб цей погодитись. І посадити на стіл Київський княжича та князівну. І стало свято на руській землі – три місяці гуляли і боярин і чернь, мед-вина рікою лились, немало списів на турнірах врочистих зламали лицарі-дружинники доблесні. А княжич та сини його пам’ятали заповіти Ярославові, та в мирі і злагоді жили з родинами своїми, щоб перед Богом по смерті чистими стати.

Окружний табір “Світанкові Віхи: Повість Временних Літ” буде відбуватися в Тернопільській області в часі 10-22 липня 2011 р. Б. Зголосившись на табір, ти перенесешся в часи Київської Русі, познайомишся з культурою, побутом, фольклором тогочасного місцевого населення, візьмеш участь в лицарському турнірі, навчишся бою на мечах, поб’єшся у справжніх обладунках, навчишся вогняному шоу та багато багато іншого. Зголошення можна завантажити тут!

Теґи: , ,

Коментарі та думки