Микола Бігус

Пластун, скаутмайстер, методист із національно-патріотичного виховання

Чмолівське пластування – як пластував та який приклад подав скаутмайстер Іван Чмола

Дата публікації: 11 вересня, 2017, 15:37,

Іван Чмола – полковник січових стрільців Є.Коновальця, педагог, скаутмайстер, один із засновників Пласту. Ще в 20-ті роки ХХ століття його іменем називали один із стилів пластування. Яким же було це “традиційне пластування ” яке сміливо можемо назвати чмолівським? Що ми можемо взяти із спогадів, розповідей, досліджень пластової історії?

На мою думку, можна виділити такі елементи:

  • 1. Бог та Україна. розвиток національно-визвольного руху на засадах християнських цінностей.
  • 2. Мілітаризм. навчання та вишкіл майбутніх військовиків українського війська, (найперше старшин-офіцерів), практичне навчання військово-прикладних елементів юнацтва, дотримання дисципліни та організованості.
  • 3. Провідництво, яке базується на сильних особистостях-виховниках, з характером, на яких варто рівнятись юнацтву.
  • 4. Життя в природі  – основа формування характеру та практичних знань та вмінь пластуна. Мандрівництво і таборування, як основна форма занять.
  • 5. Тіловиховання як основа сильного здоров’я, яке включає також і фізичну працю під час життя в природі (табори праці).

Бог і Україна. Відданність національно-визвольній справі

Зі спогадів сина Івана Чмоли, Ігоря:

У їхній хаті, як і в більшості хат українських інтелігентних родин Галичини тих часів, розговірною мовою була польська мова. Одного дня прийшли до хати два школярі, Іван та Іриней, і заявили: “Ми українці, і в нашій хаті більше не будемо говорити по-польськи ”. Родичі послухали своїх дітей…

…В активне громадське життя тато увійшов ще в Перемиській гімназії. Видавав він там підпільний учнівський періодик українською мовою.  Зміст періодиків був спрямований на те, щоби переконати учнів Перемиської гімназії, що вони українці, і повинні прагнути щось зробити для своєї батьківщини – України

Северин Левицький писав:

“Чмола Іван, тоді молодий студент університету. З молодих літ відданий українським визвольним змаганням, яким підпорядковував усі інші почини. Людина в деякій мірі замкнута в собі, здавалось би, навіть сувора, надзвичайно енергійна. Він ставив великі вимоги гартувати тіло й дух не тільки до інших (своїх вихованців), а й до себе. Впливав на інших своїм прикладом і вмінням, а не словесним одушевлюванням. Людина вічного чину, далека від наївного теоретизування. Знавець і любитель природи, всесторонній спортовець, досвідчений у практичних вправах. Вроджений провідник, зокрема для тих, що вміють так, як він, кинути себе всього на службу ідеї…

Чмола, своєю чергою, поставив Пласт якнайближче на службу визвольних змагань. Це були роки, коли так і чулося в повітрі, що настане збройний конфлікт між європейськими народами і державами. Треба було, отже, підготувати до цих змагань і нашу молодь. Чмола вивів пластові гуртки не так у «природу», як у «поле». Він надав першим пластовим вправам характер військового муштрування, а керівництво своїми відділами він здійснював строгою дисципліною, наказами згори вниз, меншою ініціятивою знизу. Його відділи проходили одночасно спеціяльний світоглядний вишкіл, який у відділах Тисовського повинен був мати місце щойно згодом, після вишколення розуму, тіла й характеру молоді”.

Читаємо в статті “Іван Чмола: сторінки непересічної біографії”:

“Серед львівського студентства точилися гарячі дискусії на тему доцільності українських військових організацій. 3 квітня 1913 року відбулись у Львові великі збори, скликані Українським Студентським Союзом, на яких переважали голоси, що визнали «мілітарно-революційну організацію поміж нашим народом за передчасну, а навіть шкідливу». На цих та на всіх інших зборах, що відбувалися в тому часі у Львові, виступав зі словом витривалий та непохитний ідеаліст, що з великим уже гуртом товаришів боровсь за слушність свого переконання, за свою революційну ідею, в яку він глибоко вірив. Був це Іван Чмола, провідник першого українського військового гуртка. Виступаючи на згаданих зборах, він палко пропагує самостійницько-стрілецьку ідеологію. Тодішня преса тільки в коротких словах нотує його виступ, подаючи, що І.Чмола говорив про «потребу підготовки національної самооборони шляхом закладання стрілецьких дружин та ширення самостійницьких кличів поміж народом, щоб у той спосіб надати ідеалові Самостійної України реальний зміст і бути приготованими на всякий випадок евентуальних міжнародних конфліктів». Цей коротенький зміст виступу І.Чмоли ясно схоплює провідну ідею тодішніх піонерів українського стрілецького руху”.

В статті Гоменюка та Свідзинської читаємо: “29 липня 1925 року після закінчення другого обласного пластового інструкторського табору у Підлютому Чмоль з яворівськими пластунами вирушив на 2-у Крайову Пластову Зустріч у Бубнищі. Маршрут пролягав через Осмолоду, г. Малу (1516 м), г. Нерядів (1557 м) і далі хребтом Аршиця. Друга Зустріч зібрала 5–10 серпня біля 200 пластунів і пластунок. По закінченню Зустрічі усі учасники під проводом Чмоли вирушили на г. Ключ, де вони промарширували повз могилу усусусів. Відтак з Ключа зійшли до річки Кам’янки і рушили на Лавочне. На лівому березі річки Кам’янки була скеля з золоченим написом «Марширують Стрільці Добровольці у кривавий тан визволяти братів-українців з московських кайдан». Напис був добре видний з шосе. За кілометр до скелі з написом Чмоль вишикував учасників зустрічі для маршу гуртками у триряді і, коли дійшли до напису, скомандував «уліво глянь!» і «почесть дай!» палицями. Гуртки йшли на відстані 12 кроків один від одного, утворивши величавий похід. Оминувши поліційні засідки, пластуни успішно дісталися Маківки, де негайно прийнялися за впорядкування стрілецьких могил. Для своїх бойових побратимів, які назавжди лишилися в землі Маківки, Іван Чмола сам виготовив таблицю з написом «Спіть, хлопці, спіть, про волю–долю сніть», яку встановили на високому березовому хресті. Під час урочистостей на Маківці та пізніше Іван Чмола і Северин Левицький мали прикрощі з польською поліцією за організацію патріотичної акції української молоді”.

Мілітарність.

Зі спогадів сина Івана Чмоли, Ігоря довідуємося: На загальнонаціональну арену увійшов тато у Львові двома новинками в українському житті. Перша – це кинення ідеї, що для відродження українського державного життя нам потрібне своє військо. Про це військо ми повинні подбати не в далекому майбутньому, але саме тепер. Друге – це створення першого українського студентського гуртка скавтінгу… Історія розказує нам, що дві ці ідеї дуже скоро поширилися по цілій Галичині. У селах і містах творяться пластові гуртки і курені, як теж військові гуртки “Соколів” і “Січей”.

В статті І. Гоменюка та О. Свідзинської читаємо: “Пластовий гурток Чмоли, поруч з гуртками Олександра Тисовського та Петра Франка, став одним з трьох джерел зародження Пласту — української національної форми скаутингу.

До цього пластового осередку входили учні Академічної гімназії, Головної державної семінарії, Торговельної школи, жіночої семінарії Українського педагогічного товариства, семінарії СС Василіянок та студенти університету. Цікаво, що зі спогадів О. Степанів виникає, що ще восени 1909 р. І. Чмола організував та успішно провів за підтримки В. Кучабського та Ф. Черника у Львові таємний гурток військової підготовки, де разом займалися хлопці й дівчата — «Мазепинський курс мілітарний». Саме тут розроблялися і перші українські військові підручники.

…Завданням цього пластового гуртка було передусім військове виховання і вишкіл української молоді для майбутньої збройної боротьби за самостійну Україну. Такий мілітарний ухил не був аномалією, якщо зважити на те, що Бейден-Павелл теж задумав скаутинг для військового вишколу англійської молоді. Характерно, що від перших сходин сам організатор гуртка заявив: «Наш скавтінг не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо».

…Програма діяльності гуртка включала стріляння з кріса та бравнінга, сигналізування, стеження, військові вправи з маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола робив переклади з праці Бейден-Поуелла, і тому, попри мілітарний характер, його гурток таки дотримувався основоположних засад скаутингу. Г. Дмитерко пише, що «в засаді придержувалися пластового порядку. Спочатку виучували теорію. Здавали іспити… До того мали ще свій правильник і предмет науки. Члени організації вважали себе скавтами та дотримувались скавтової ідеології».

В організації панували сувора дисципліна і точність. Практичний вишкіл відбувався на околицях Львова. Проводились і нічні вправи. Багато наснаги пластунам давали часті багатокілометрові прогулянки. У них не було одностроїв, але вони мали своє певне спорядження: ремені, наплечники, плащі, шатра, казани, військові карти тощо. Під час літніх ферій 1912 р. був влаштований двотижневий табір на Говерлі, де 14 учасників відбували скаутський та військовий вишкіл. Його можна вважати першим табором в історії Українського Пласту. Таким чином Іван Чмола став засновником пластового таборування, ділянки, де він заслужено був визнаний кращим скаутмастром”.

Зі спогадів Володимира Мурського, члена першого гуртка І.Чмоли:
“Одного дня Чмола в домівці оголосив, що в суботу йдемо на прогулянку до Винниківського лісу і на Чортівську скалу. Залишимося на ніч. Я написав мамі записку і поклав на стіл, щоби не переживала, бо не прийду в неділю. Дуже мені запам’яталися нічні вправи, вартування, сигналізація світлом, нічне підходження до „ворожого” табору. Днем Чмола вчив нас орієнтації по австрійських мапах в районі Чортівської скали з виходом на с. Винники. Кожен член підпільного Пласту мав переписати собі деякі команди з муштри військовиків з військових підручників. До нашого Пласту повтікали пластуни з Головної гімназії, котрим керував учитель природничих наук О. Тисовський. Тих, хто там залишився, ми називали елеусами, бо вони не хотіли вчитися військовій справі, як і самого Тисовського”.

Цікаво, що Іван Чмола був одним із командирів Київських ССів, які придушили большевицьке повстання на “Арсеналі” в січні 1918 року: “Большевики широко рекламували повстання робітників фабрики “Арсенал” проти Центральної Ради. Повстання розбили дві сотні Січових Стрільців. Одною з них командував мій тато. Після повороту Центральної Ради до Києва в 1918-му році тато командував урочистими похоронами крутянських героїв” – зі спогадів сина Ігоря, також про це можемо довідатись більш докладніше і з інших джерел.

Провідництво. Чмолівський стиль виховництва.

Зі спогадів Володимира Мурського, ЛЧ, члена першого гуртка І.Чмоли:

Чого нема у вас в організації (йдеться про сучасників, відроджений Пласт 90-х) – це особистостей, признаних усіма пластунами, нема лідерів. Лідера, в першу чергу, патріота і не на показ. У нас це були лідери-військовики Іван Чмола, Северко Левицький, Теодор Поліха – люди високоосвічені, інтелігенти, котрих знала чи не вся Галичина, люди, перевірені у боях за ЗУНР.

Юнакам і юначкам у наш час було з кого брати приклад, а саме зі старших пластунів славних куренів „Лісові чорти”, „Греблі”, „Озони”, „Санітарки”, „Довбушівці”, „Червона калина”, „Чорноморці”. Я зараз того не бачу. Зовсім відсутня, я так вважаю, національно-патріотична, революційно-світоглядна ідеологія в сучасному пласті-скавті. Немає того вогню до вирішення ідеї засобами Пласту, запалу до підготовки кожного заходу як: зустрічі, прогулянки, відзначення бойових і історичних дат, посвячення прапорів до участі в зелених святах. Ці акції в наші часи готовили не юнаки, а дорослі двадцяти-тридцятирічні пластуни. Ці прогулянки чи акції були не заради проведення, а як політичні акції з метою боротьби за українську ідею, боротьби з ополяченням поліщуків і волинян. Зараз для того є безмежне поле діяльности сучасним пластунам, проведення акцій проти русифікації Криму, Луганщини, Донеччини, Київщини, культури”.

Юрій Старосольський, начальний пластун писав у 1980-му:
Кожна жива організація, особливо така як наша, щоб постати, діяти й сповняти своє завдання, мусить мати ідеолога, провідника-організатора і практичного здійснювача завдань. У нас у Пласті цей здійснювач нашого основного завдання: виховати доброго українського громадянина, це пластовий виховник. На мою думку, Іван Чмола був у Пласті передусім таким виховником”.
“…Він скупий на слова,…, але він несе пластову ідею і пластовий зміст та стиль життя так виразно, твердо й послідовно в своєму власному житті, у поведінці, у простому слові наказу, вказівки чи поради, у практиці пластування, а передусім у прямій зустрічі з молоддю, що вони неначе променюють із його істоти. Він, майже без зайвого слова примушує своїх вихованків добровільно, своїм власним внутрішнім хотінням, власною юнацькою потребою, ідеалізувати його, робити його героєм і зразком до наслідування. Він не вчить, але від нього вчаться. Здається мені, що такий виховник створює між собою і своїми вихованками певне суб’єктивне відношення. Ідея, світогляд, стиль життя стають тоді не абстрактними поняттями, а радше реальною тямкою втіленою в конкретну людську постать виховника. Так я бачив – і бачу – нашого Івана Чмолу і так я відчуваю і завжди відчував суб’єктивно свою уяву Івана Чмоли”.

У 1929 році Чмола вдруге був комендантом табору на Соколі. Спогади про цей табір та його коменданта нам лишив Володимир Янів, ЛЧ:

Наш тодішній комендант – скаутмастер Іван Чмола для мене особисто своєю згідністю слів і діл був найкращим пластовим виховником і зразком … Чмола був з раси провідників, які полонять на кожному пості. Твердий для себе, твердим він був і для вихованців, яких полонив прикладом. Бувало, в перші роки пластування він на мандрівних «випадах» з табору заздалегідь застерігав, щоб у важку туру не вибирався ніхто не підготований, і навіть старався «загубити» нездару вчасно, щоб не було пізнішого спинювання в дальшому марші. Скупий на слова і ще скупіший на похвали, він умів дати пізнати, кого цінить. У нашому молодечому запалі (ми були у віці 21–23 рр., Чмола мав понад 35 років) ми горіли, щоб не осоромитися перед «залізною людиною»… Хто може забути Виховника, що організації дав сотні зразкових пластунів і десятки провідників?

Життя в природі. Засновник пластового табірництва та мандрівництва

Розказує син Івана Чмоли Ігор: Закінчивши гімназію в Перемишлі, тато вступив на філософічний факультет Львівського університету. У шкільному році – наука, влітку – мандрівки. Тато пройшов із приятелями цілі наші Карпати. Грошей у студентів було обмаль, а їсти хотілося. То ж доводилось проситися на нічліги до отців парохів. І розказував тато, як-то отці не вірили, що зайшлі волоцюги – студенти. Щоб переконатися, казали: “Скандуй “Іліяду”. І ще в 30-х роках скандував тато по-грецьки цілі розділи “Іліяди”. Ще перед Першою світовою війною пройшов тато також цілу Велику Україну. Тут уже не обійшлося без фінансової допомоги старшого брата Володимира”.

Зі згадуваної біографічної статті: “Багато уваги Чмоль приділяє мандрівництву. Для прикладу, від 5 до 17 липня 1921 року яворівські пластуни під проводом Чмоля пройшли більше 80 км маршрутом Яворів – Судова Вишня – Нагуєвичі – Борислав – Урич – Козьова – Либохора – Бубнище – Дряза (Козаківка) – Яворів. Пізніше, у 1930-му, Чмоль писав: «На мандрівки муситься звернути належну увагу, бо вони дають змогу пізнати не тільки околиці табору, але доводять до тісного співжиття й зближення пластунів, зокрема в мандрівках найкраще виявляються їх добрі і злі прикмети».

 

Зі спогадів Юрія Старосольського: “а на закінчення Обласного Табору на Кам’янці, як неначе іспит нашого вироблення, помаршували ми на зустріч на Манявському Скиті. Чмола назвав нашу виправу «Ведмежою Турою» і здається і планував він, щоб такою вона була, бо вела через дикі й стрімкі верхи Ґорганів. Він казав тим, які не почуваються сильними, не вибиратись і заповів, що не буде зупинятись, щоб шукати по дорозі тих, які будуть губитись. Я знаю, що ми добре затямили цю «Ведмежу Туру» і я не можу не згадувати її, думаючи про Івана Чмолу: як планував він її з нами, як організував прохарчування в дорозі, як передбачав перешкоди такі, як, напр., пограничну сторожу, яку нам треба було «обережно минати», і як не щадив себе й нас, щоб дійти до мети, згідно з пляном. І пригадую наше завзяття й зусилля, щоб не остатись позаду нашого коменданта-виховника, щоб не завести його сподівань і показатись гідними його самого”.

В статті Гоменюка та Свідзинської читаємо: “У липні–серпні 1924 року біля Підлютого відбувся перший обласний інструкторський табір, де більше 100 учасників з різних місцевостей Галичини набували під проводом Івана Чмоли теоретичні та практичні знання з пластового табірництва. 8 липня 1924 року початок табору ознаменувався підняттям на 27-метровій щоглі українського національного прапора, першого в історії пластового табірництва. Скаутмастер Чмола та його помічники зуміли створити чудовий пластовий осередок праці молоді над собою. Сувора дисципліна, міцний гарт тіла, фізична праця, пластові гутірки та ватри виробляли новий тип пластуна, стали прикладом «чмолівського» стилю таборування”.

Зі спогадів Юрія Старосольського:

“У березні 1924-го року, на першому Верховному Пластовому З’їзді у Львові, Іван Чмола, професор гімназії Рідної Школи в Яворові і зв’язковий тамошнього 17-го Пластового Полку, кинув думку, щоб улаштувати «Обласний Табір» праці й інструкторства, на якому зійшлись би пластуни цілої Західньої України… Це був справді Чмолівський табір: ідеєю, організацією, змістом і духом.З-під хребта Аршиці гнався долі потік Кам’янець, а поруч йшла дорога з полонин. Між тією дорогою й потоком стояла велика стайня, а поруч дві круглі колиби. По той бік дороги була невелика соняшна поляна. Це й був наш табір.

Там зустрів я вдруге Івана Чмолу: він прийшов туди пішки з Яворова з гуртом своїх пластунів. Я справді не можу в думці відлучити Івана Чмоли від цього першого нашого обласного табору. Тільки він, його ідея, організаційний хист, завзяття і ентузіязм, який полонив інших, міг зорганізувати і пустити в рух такий табір.
Руками пластунів під проводом Чмоли вичищено цю стайню. Згадує Сірий Лев («На Сліді» ч. 6, 1936) «Двісті фір сміття винесли пластові руки на ними споряджених ношах у хвилі бистрого Кам’янця». Зрубали перш усього струнку ялицю і поставили щоглу 27 метрів високу і підняли на гору наш прапор. Рубали смереки, будували лежанки – так звані «причі», збудували кухню в одній з колиб, магазин тощо.

Серед усієї цієї роботи похожав наш Комендант Чмола, давав накази, вказівки, а, передусім, сам прикладав рук. І так почався перший Чмолівський табір зі суворою, спартанською, але пластовою програмою. Рано вранці, в шостій годині, ми всі бігли купатися в потоці. А він, що від свого джерела, збираючи рештки снігів, гнався по каменях у вічній тіні смерек, був холодний як лід. Ми нарікали в дусі, але голосно удавали зухів і переганялись до води. З нами – очевидно – Чмола. Треба було не тільки сили духа, але й фізичного здоров’я, щоб відбути табір. Кілька з нас мусіло відійти… Ми бачили й відчували біля себе тільки Івана Чмолу, коменданта, провідника, вчителя практичного пластування й виховника. Він був нашим героєм, бо був і стрілецьким старшиною й у всьому кращим за нас. Він поривав своєю особистою твердістю і своїм прикладом імпонував беззастережно і примушував хотіти бути таким, як він. Він не говорив багато, навіть при ватрі; я не пригадую, чи говорив він багато про Україну, не чув я від нього «великих слів велику силу», але я знав і відчував, так як ми усі знали й відчували, що це «любій отчизні наш труд».

Молоді відчувають і цінять і подивляють, коли в того, хто їм говорить, слова згідні з його ділами. У Чмоли – ми, його вихованки – знали, що він справді був таким і діяв так, яким був сам і як нам казав діяти. І давав він нагоду кожному з нас, передусім на пості чергового, практикувати, вчитись, старатись і осягати. Я добре пригадую, як старалися ми, з усією силою молодої амбіції, бути на висоті Чмолівського сподівання. Я добре пригадую, коли наступного року таборували ми з Чмолою в Осмолоді над Лімницею, він доручив мені, тоді ще юнакові, вести цілий табір на зустріч на Бубнищі.

Пригадую, як обговорив зі мною шлях хребтами Ґорганської Аршиці, як звернув увагу на мапі на те місце, де треба було трапити на добру стежинку, щоб не заблудити і як я нервувався вважаючи, щоб не згубити початку тієї стежки на кам’янистому хребті, де взагалі ледве був слід між мохами й жерепом; який гордий був я, коли знайшов слід доброї стежки праворуч вниз, а Чмола спокійно кивнув головою, що було в нього правдивим признанням. На словні похвали був він дуже скупий.

… Мені здається, що те уміння Івана Чмоли викресати у своїх вихованків таке завзяття й зусилля було основною силою його, як виховника. Воно є теж основною силою кожного доброго виховника”  (Пластовий шлях. – 1981. – Ч.1 (64). – С.17–21)

Про цей же табір згадує інший пластун, Ярослав Рак:

В 1924 р. Верховна Пластова Команда доручає Чмолі керівництво І. Краєвого табору в долині потоку Кам’янець біля Підлютого. Із запущеної, напіврозваленої стайні таборовики зробили прегарний пластовий табір, якого не посоромилась би жадна пластова спільнота. Працею в цьому таборі впровадив Чмола українське пластове табірництво зразу на шлях школення пластових характерів. Згідно з пластовими кличами пластуни радо й охоче, не зважаючи на труднощі будували свій табір, виконуючи навіть найтяжчі роботи. Чмола проголосив гасло: «Якщо самі собі не збудуємо, то для нас ніхто нічого не зробить». Пластуни здійснювали гарні, але тверді пластові кличі та випробовували свої сили при практичній праці. Пластова зарадність мала поле до попису і давала несподівано гарні висліди. З примітивного матеріалу примітивними засобами роблено устаткування табору, направлювано будинок та прикрашувано його. Випробувана Чмолою в УСС і в СС життєва філософія знайшла нових юних визнавців. Вони її засвоїли і з цим надбанням роз’їхалися по своїх місцевостях, де оживили кволе пластове життя, що животіло в тісних домівках і задовольнялося одноденними прогулянками – мандрівками. Такий стиль таборів був не до вподоби кому з т.зв. «золотої пластової молоді», і вони в 1925 р. вимогли на ВПК деякі зміни в таборовому порядку. Все-таки в 1926 р. при будові нового табору на «Соколі» Чмола знову завів твердий таборовий лад, що по чотирьох тижнях дав не менш блискучі висліди, як на Кам’янці”.

Тіловиховання

Зі спогадів В. Мурського: “Щоліта я приїздив у Пластовий табір „Сокіл”. Завжди був у таборовій команді. Ми, старші пластуни, займалися вишколом юнацтва. Згадую, як ми принесли на табір на спеціяльних ношах митрополита Андрея Шептицького. Його Святості було тяжко ходити вгору через хворі ноги. Десь пообіді митрополит спитав мене: „Слухайте, Мурмурандо, а де ви і ваші юнаки миєтеся, що всі такі чисті й акуратні?” А я кажу: „А ми не миємся”. „А чому”, — запитав митрополит. Я відповів: „Бо ми купаємося в річці Лімниці по два, а то по три рази денно”. Митрополит так щиро з того дотепу розсміявся, що я і всі юнаки, які прийшли на зустріч, не могли стриматися від сміху. Бо яке могло бути миття, коли було купання?”

Після відсиджування в польській тюрмі, Іван Чмола в 1931 році починає вчителювати в Дрогобичі. Ось як згадує один із учнів, “Чорний Джек”, ВБ: “Реактивування української гімназії “Рідна Шкала” ім. І. Франка в Дрогобичі осінню 1931 р. та переїзд туди на посаду учителя географії та руханки проф. Івана Чмоли, Коменданта УПУ, стало для нас учнів вищих кляс замітньою подією. Немов під доторком чарівної палички, в короткому часі, змінилося оте, подекуди насмішкувате, відношення професорів, тієї старої ц.к. дати до нас, як ми тоді думали, спортовців… Руханка, що була для нас “мукою” по системі проф. Мюллєра чи якихсь інших, видатних ще за небіжки Австрії посібників “10 хвилинних системів” різних руховиків – стала потребою, приємністю.

 

Спортовий виряд поповнився приладдям власного виробу гімназійної спортової виробні під наглядом і проводом Команданта. Появилися ратища, власного виробу, лещата виготовлені за власними зразками, а найважніше – власними руками власників… Гімназійні прогульки, що дотепер, обмежувались на час матуральних іспитів до одноденних випадів до скал в оселі Урич, до дрогобицького передмістя толоку “Залісся” та Нагуєвич, родини рідного села патрона нашої гімназії – скінчилися безповоротно. Їхнє місце занімають кількаденні прогульки краєзнавчого характеру, а надівсе прогульки з характером гірського, карпатського мандрівництва. Літом піші, а зимою на лещатах. Географічне положення Дрогобича сприяло, як немож краще цьому. У віддалі не повних 10 км на південь, підгірські розташування горбків переходять в гірські хребти та верхи Східних Бескидів”.

 

Зі спогадів Лева Лебіщака, що був учнем “Рідної школи” в Дрогобичі:

Фізкультура називалася в нас «руханка». Перед уроками сходилися грати — відбиванкою називалося (волейбол), кошиківкою (баскетбол) і так далі. Чмола організував походи в Карпати. Брав старших. Був дуже строгий, як хтось відставав, він міг залишити в якомусь селі і далі йшов. Дуже строгий був”.

—————————————————————————————————————————

Отже, сьогоднішній Пласт, визначаючи стратегію зростати і ширитись по всій Україні, щороку прибавляючи плюс 7-10 %, має нагоду звернутись до того прикладу, який подавав його співзасновник, найкращий пластовий виховник 20-х років (за свідченнями сучасників) Іван Чмола. На мою думку, саме збереження основ традиційного, отого “чмолівського” пластування допоможе нашій організації досягнути поставлених цілей без втрати ідейної та організаційної твердості та якості.

Матеріали зібрав, відсортував та проаналізував пл.сен. ск-тер Микола Бігус, ОЗО. Виділення мої
Подяка сайту www.100krokiv.info та відповідним авторам за користування їхніми статтями.

Коментарі та думки